Український журналіст-розслідувач Михайло Ткач, який з 2021 року очолює відділ розслідувань «Української правди». Народжений у Дніпрі 1988 року, він пройшов шлях від місцевого «9 каналу» до «Схем» на «Радіо Свобода» й одного з найвпливовіших українських онлайн-медіа.
Серед його найгучніших матеріалів: скандал із закупівлею курток для ЗСУ та пошук бізнесмена Тимура Міндіча в Ізраїлі. За роботу він отримав орден «За заслуги» III ступеня та премію імені Георгія Ґонґадзе 2026 року. Водночас його діяльність супроводжується тиском: від стеження й погроз до затримання у Відні 8 жовтня 2026 року, після якого його відпустили, а підозра в шпигунстві не підтвердилася.
| Повне ім’я | Михайло Сергійович Ткач |
| Дата народження | 16 жовтня 1988 року |
| Місце народження | Дніпро (тоді Дніпропетровськ, УРСР) |
| Професія | Журналіст-розслідувач, кореспондент |
| Посада | Очільник відділу розслідувань «Української правди» з 2021 року |
| Освіта | Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара |
| Попередні місця роботи | «9 канал» (Дніпро), «Гроші» на «1+1», «Схеми» на «Радіо Свобода» (2016–2021) |
| Перша помітна відзнака | Перемога в конкурсі розслідувань серед молодих журналістів 2012 року |
| Нагороди | «Телетріумф» як репортер (2016), орден «За заслуги» III ступеня (2022), премія імені Георгія Ґонґадзе (2026) |
| Відомі розслідування | Закупівля курток для ЗСУ, пошук Тимура Міндіча в Ізраїлі, цикл «Схем» про олігархів |
| Тиск і переслідування | Стеження, погрози, статус потерпілого у 12 провадженнях (2024), затримання у Відні (жовтень 2026) |
Біографія й освіта Михайла Ткача
Михайло Ткач народився 16 жовтня 1988 року в Дніпрі, який тоді ще називався Дніпропетровськ і входив до складу УРСР. Про його родину, дитинство та шкільні роки відкриті джерела майже нічого не повідомляють. Професію журналіста він здобував у Дніпровському національному університеті імені Олеся Гончара, а під час навчання грав у КВК.
Свою кар’єру Ткач почав у рідному місті, на дніпропетровському «9 каналі», а згодом працював на «1+1» і «Радіо Свобода». У 2012 році він переміг у конкурсі журналістських розслідувань серед молодих журналістів, який організували «Українська правда» і посольство США в Україні. Ця перемога стала однією з перших помітних професійних відзнак. З 2021 року Ткач працює в «Українській правді», де очолює відділ розслідувань.
Кар’єра Михайла Ткача
Михайло Ткач починав кар’єру в Дніпрі: після університету працював на дніпропетровському «9 каналі», а в 2012 році переміг у конкурсі розслідувань для молодих журналістів. Потім він долучився до програми «Гроші» на «1+1», де вчився розбиратися у фінансових схемах і документах.
Джерела по-різному описують цей період, тому точних років без першоджерел краще не наводити. У 2016 році Ткач перейшов до програми «Схеми: корупція в деталях» на «Радіо Свобода» і працював там до 2021 року. Саме там він відточив навички міжнародних розслідувань і став відомим широкій аудиторії, а за роботу репортером отримав премію «Телетріумф» . З 2021 року він працює в «Українській правді» й очолює відділ розслідувань.
Серед його найгучніших матеріалів на цій посаді: закупівля курток для ЗСУ, яка стала одним із факторів відставки міністра оборони Олексія Резнікова, і пошук бізнесмена Тимура Міндіча в Ізраїлі. У 2022 році його нагородили орденом «За заслуги» III ступеня.
Найгучніші розслідування Михайла Ткача
Найвідомішими розслідуваннями Михайла Ткача стали історія з куртками для ЗСУ, пошук Тимура Міндіча в Ізраїлі та цикл «Схем» про олігархів. Усі вони викликали гостру реакцію влади, а один із матеріалів, за даними медіа, виявився спірним.
Куртки для ЗСУ
У 2023 році Ткач опублікував розслідування про закупівлю курток для військових. У ньому йшлося про зв’язки постачальників із родичами депутатів від «Слуги народу». Міністр оборони Олексій Резніков заявив, що відомство закупило зимові куртки турецького виробництва вартістю від 80 до 120 доларів.
Резніков запропонував журналісту парі, але Ткач відмовився й відповів, що замість цього треба укладати договори за ринковими цінами «не з родичами “Слуг народу”». За версією видання «Укрінформ», скандал «здувся», підстав звинувачувати Міноборони в корупції не було, а Ткач вибачився за публікацію неправдивої інформації.
Пошук Тимура Міндіча в Ізраїлі
Восени 2025 року НАБУ й САП провели операцію «Мідас» щодо корупції в енергетиці. Одним із головних фігурантів став бізнесмен Тимур Міндіч, який виїхав до Ізраїлю незадовго до обшуків. Ткач близько двох з половиною тижнів шукав його в Тель-Авіві та Герцлі й врешті зустрів на набережній, після чого «Українська правда» опублікувала відео розмови.
Міндіч назвав справу «медійним кейсом», який становить 90% звинувачень, і заявив, що не заперечує звинувачень НАБУ й САП. За словами Ткача, повертатися в Україну він не планує. У квітні 2026 року «Українська правда» також оприлюднила першу частину «плівок» НАБУ з розмовами Міндіча.
«Схеми» про олігархів
У 2019 році Ткач заявив, що за знімальною групою «Схем» стежать автомобілі компанії «Дельта-Донбас», бенефіціаром якої є Рінат Ахметов. Журналіст звернувся до поліції, а «Схеми» опублікували окреме розслідування про це.
У жовтні 2020 року в межах циклу про олігархів вийшов матеріал «Зе-Ахметов» про стосунки найбагатшого українця з президентом Зеленським.
Стиль роботи Михайла Ткача
Михайло Ткач поєднує виїзди за кордон, ретельну роботу з джерелами та кілька розслідувань одночасно. За його словами, команда «Української правди» вже знайшла за кордоном понад десять впливових людей, які перебувають у розшуку, і він пояснює це прагненням забезпечити «невідворотність покарання».
Яскравий приклад: пошук Тимура Міндіча в Ізраїлі, який тривав близько двох з половиною тижнів. 8 жовтня 2026 року Ткача й оператора Ярослава Бондаренка затримали у Відні під час завдання, пов’язаного з пошуком колишнього генпрокурора Руслана Кравченка, але наступного дня відпустили.
Перед початком розслідування він збирає інформацію: спілкується з дотичними сторонами, витрачає приблизно тиждень і вирішує, чи є тема для розслідування. Він наголошує, що важливо не перебувати у вакуумі, а стежити за новинами й суспільними процесами, а робота з джерелами забирає багато часу.
Ткач одночасно працює над кількома матеріалами на різних стадіях, тож якщо одна тема не підтверджується, інші продовжуються. Водночас його публікації обговорюють у медіаспільноті саме через якість верифікації доказів, тому перевірку фактів варто описувати як принцип, а не як гарантію безпомилковості.
Конфлікти й тиск: що пережив Михайло Ткач
Робота Михайла Ткача над корупційними темами супроводжується тиском: від стеження та погроз до затримання у Відні в жовтні 2026 року. За його словами, у травні 2024 року він мав статус потерпілого в 12 кримінальних провадженнях про перешкоджання журналістській діяльності.
Стеження за часів «Схем»
У лютому 2019 року Ткач, тоді журналіст програми «Схеми» на «Радіо Свобода», заявив, що за знімальною групою стежать автомобілі компанії «Дельта-Донбас», бенефіціаром якої є Рінат Ахметов . Він звернувся до поліції через систематичне стеження охоронців бізнесмена . Окремо з’ясовувати за першоджерелами потрібно епізод 2019 року, коли Зеленський назвав «нахабством» методи його роботи під час супроводу президентського кортежу .
Погрози 2023-2024 років
У листопаді 2023 року Ткач заявив про тиск з боку невідомих, а поліція Київщини відкрила провадження за ч. 2 ст. 171 КК про перешкоджання діяльності журналістів. Влітку 2024 року після його розслідування про так званих «непридатних» ситуація загострилася: журналісту надійшли повідомлення, зокрема з пропозицією «вирішити питання» за гроші.
У травні 2024 року «Українська правда» повідомила про листи з погрозами від імені мільйонера Олександра Слобоженка. За даними видання, погрози надходили Ткачу та щонайменше 10 іншим співробітникам редакції, а також були спроби зламати його інтернет-банкінг. Прокуратура Києва відкрила провадження за ч. 2 ст. 171 та ч. 1 ст. 345-1 КК.
За словами Ткача, зі справ, у яких він є потерпілим, вісім не розслідуються взагалі, чотири перебувають у судах, а одна розглядається в Європейському суді з прав людини. ZMINA наголошує, що тиск набув персоналізованого характеру й часто спрямований на близьке оточення журналіста.
Затримання у Відні
8 жовтня 2026 року Ткача й оператора Ярослава Бондаренка затримали у Відні під час завдання, пов’язаного з пошуком колишнього генпрокурора Руслана Кравченка.
За словами Ткача, озброєні люди в масках розбили вікна автомобіля, витягли обох на дорогу, а один із них притиснув йому коліном шию. За його словами, йому інкримінували три статті: шпигунство на користь української військової розвідки, участь у злочинній організації та завдання шкоди Австрії.
Михайло Ткач і Ярослав Бондаренко, яких затримали у Відні
Його тримали понад 12 годин і відпустили о четвертій ранку 9 жовтня, а Бондаренко потрапив до лікарні з травмою. Віденська прокуратура заявила, що підозра в шпигунстві не підтвердилася. Ткач припустив, що австрійців міг ввести в оману Кравченко або пов’язані з ним люди.
Комітет захисту журналістів (CPJ) закликав австрійську владу пояснити причини затримання. Медіаюристка Людмила Панкратова зазначила, що журналісти спостерігали лише в публічних місцях за публічними людьми й не виходили за межі професійних стандартів. Українські медіаорганізації, зокрема «Медіарух», вимагають незалежного розслідування. Австрійський міністр внутрішніх справ Герхард Карнер підтвердив, що підозра стосувалася шпигунства. Ситуація розвивається, тому станом на сьогодні кінцевої позиції Австрії немає.
Читайте також: Сергій Стерненко – громадський активіст, волонтер і блогер, учасник Революції Гідності та засновник фонду «Спільнота Стерненка», який постачає FPV-дрони для ЗСУ, а з січня 2026 року радник міністра оборони з питань безпілотників; Денис Прокопенко – бригадний генерал Національної гвардії, командир 1-го корпусу «Азов» і Герой України, який керував обороною Маріуполя та пройшов полон; Михайло Федоров – державний діяч і підприємець, який створив застосунок «Дія», з січня 2026 року обіймав посаду міністра оборони, а в липні 2026 року підтвердив відставку.
- Майкл Фассбендер - 13 Жовтня, 2026
- Фабіо Вордлі - 12 Жовтня, 2026
- Stone Island - 11 Жовтня, 2026
