Останніми роками ігрова індустрія переживає серйозні потрясіння — бюджети зростають, покупці стають вибагливими, а ПК-геймінг ніяк не може зникнути. Кожен другий великий реліз є продовженням або ремейком, розрахованим на кооперативне проходження та доповненим окремим DLC із вилученим фінальним розділом. Але якщо ви думаєте, що від цього сумують лише користувачі, то помиляєтеся — багато розробників теж не в захваті.
Зокрема, ті з них, хто колись доклав руку до Prince of Persia, Uncharted та Assassin’s Creed. Невелика група відважних ветеранів індустрії захотіла попрацювати для власного задоволення й заснувала студію Red Barrels. Як зазначено в анонсі, хлопці займатимуться виключно «приголомшливими синглплеєрними проєктами», першим із яких став Outlast (в Україні гру також шукають як «аутласт» або «оутласт») — інді-хоррор, що претендує на звання повноцінного AAA-хіта.
Сюжет і атмосфера Outlast: ти зустрінеш мене на станції, розштовхуючи тіла
В основі гри лежить модна сьогодні стилістика «мок’юментарі», тобто псевдодокументального кіно. Головний герой оутласт — один із тих журналістів, які вічно займаються скандальними розслідуваннями та знімають репортажі в гарячих точках. Цього разу інформатори розповіли про відновлену психіатричну лікарню, якою керує нечиста на руку компанія. У пошуках сенсації наш Пуаро вирішив туди завітати — звісно, з камерою, звісно, вночі.
Звісно, репортера зустрічають дуже тепло. Вже за кілька хвилин прогулянки верхніми поверхами з’ясовується, що в будівлі панує якийсь хаос: охоронці лежать мертві, їдальня палає, пацієнти гуляють без сорочок, а тиха година не дотримується. Провести нас через це пекло погодився місцевий священик — особистість вельми сумнівна, але хоча б не надто агресивна. Саме з його допомогою доведеться виплутатися з низки небезпечних ситуацій, виявити дещо несподіване, а наприкінці розібратися, з чого почалося все це божевілля.
Тривалість і подача історії
Не дайте себе обдурити ярликом «інді-хорор» — Outlast здатна забезпечити повноцінну пригоду на 4—6 годин. Сюди входять екскурсія різними корпусами лікарні, близькі контакти з кількома харизматичними персонажами, кілька справжніх сюжетних ліній і цілком завершена історія. Хоча з останньою можуть виникнути труднощі — як у будь-якому розслідуванні, до суті доведеться докопуватися. Не кажіть, що вас не попереджали: без методичного збору та прочитання всіх документів, що валяються, фінал аутласт може викликати лише подив.
Невелика тривалість гри зумовлена дуже щільною концентрацією контенту. Постановка тут на найвищому рівні: події розвиваються стрімко, локації та ігрові ситуації змінюють одна одну у шаленому темпі, а кількість «дорослого» контенту в кадрі зростає щохвилини. Така режисура дуже гармонійно вписується в загальний настрій — герой загнаний і наляканий, а тому постійно кудись рухається і всіма силами намагається покинути моторошне місце.
Увага до деталей
Але надто поспішати під час проходження все-таки не варто. Автори якраз з тих людей, які воліють до дрібниць опрацювати одну кімнату, замість того щоб робити три. Кількість деталей, пробач, Господи, як у бюджетній версії The Last of Us. Тому й проходження Outlast може серйозно затягнутися: на просторах лікарні є безліч необов’язкових для відвідування куточків, у яких трапляються кумедні сюрпризи. А завдяки видатній роботі дизайнерів гравець ризикує «залипнути» біля одного-єдиного статиста, який б’є головою об стіни.
Геймплей оутласт: світло! камера!
Як пишуть у дурнуватих книжках, «ніколи не забувай про те, хто ти є». Ось і головний герой, незважаючи на обстановку, пам’ятає, що він прийшов за сенсацією, а тому не випускає з рук відеокамеру. Власне, саме за її допомогою і створюється більша частина атмосфери, причому набагато менш тривіально, ніж це було в Slender: The Arrival.
Відеокамера як головна механіка
Розповідь ведеться саме від першої особи. На зразок Mirror’s Edge у кадрі постійно миготять власні руки й ноги, персонаж вільно торкається найближчих стін, а в відеороликах махає кінцівками якнайактивніше. Камеру ж виймають після натискання окремої кнопки: на екрані одразу з’являється інтерфейс, заряд батареї та лічильник відзнятого матеріалу. При цьому одна рука випадає з обігу — двері доведеться відкривати лівою, а на карнизах висіти не вийде зовсім.
Зйомка потрібна з двох причин. По-перше, у камери є нічний режим, який дозволяє бачити в темряві (ось тільки батарейки швидко розряджаються). По-друге, герой все-таки журналіст, а тому робить у щоденнику деякі нотатки — але тільки в тому випадку, якщо те, що сталося, було записано на плівку. Виходить своєрідний елемент розслідування, ненав’язливий і приємний. Погано те, що ця відеокамера — напевно, єдина оригінальна ідея, якою можуть похвалитися автори. Незважаючи на якість виконання, з точки зору геймплею гра аутласт являє собою обкусану версію Amnesia. Дослівно.
Втеча замість боротьби
Герой хронічно беззбройний, а тому єдиний спосіб уникнути неприємностей — тікати в будь-якій незрозумілій ситуації. І ще б пак — два кроки до найближчої тіні! Ні, переслідувачі наполегливі й не заспокоюються, доки геймер не сховається в шафу або під ліжко. А там вже як пощастить — можуть і випадково виявити. Коридори при цьому побудовані колами (тож бігати можна нескінченно), а переслідувачів майже ніколи не буває більше одного.
Слабкі сторони Outlast: страшно лише спочатку
Слабка сторона гри в тому, що більше в ній нічого немає, а можливості тікати й лазити по шафах для повноцінного проєкту замало. Однак скупість намагаються компенсувати: на рівнях безліч неагресивних статистів, локації побудовані максимально різноманітно, переслідувачі поводяться по-різному, а між двома «відкритими» епізодами достатньо лінійних коридорів із соковитими скриптовими сценками, щоб не нудьгувати.
Під великим питанням опиняється й хоррор-цінність гри. Той, хто грав у згадану Amnesia, почуватиметься як у дитячому садку: рівні маленькі, розташування ворогів завжди зрозуміле, несподіванок майже немає. Дійсно страшно в оутласт лише перші півгодини, потім же починається суто механічний паркур через пружні ліжка. Тут все ще моторошно цікаво й інтригуюче — персонажі, декорації, — але з боку процес виглядає навіть страшнішим, ніж є насправді.
Висновок: вердикт щодо Outlast (аутласт)
Red Barrels хочеться привітати з чудовим дебютом. У їхньої гри є серйозні недоліки: невиразна сюжетна частина, недопрацьована «лякальна» складова, «запозичений» геймплей. Та й хвалена графіка наступного покоління споживає більше системних ресурсів, ніж справляє враження.
Але тим не менше це той самий «приголомшливий синглплеєрний проєкт», який нам обіцяли. Outlast — насичена пригода, в якій професіоналізм відчувається на кожному кроці. Тут дуже багато нетривіальних рішень і величезну увагу приділено дрібницям. Єдина проблема в тому, що грати в оутласт до болю знайомо: скоріше як двічі дивовижна модифікація, ніж як самостійний проєкт.
Плюси і мінуси
- Деталі
- Дизайн
- Постановка
- Мабуть, найкраща реалізація відеокамери в іграх
- Дерев’яна ігрова механіка
- Заплутаний сюжет
- Швидко перестає бути страшно
Читайте також: якщо вам подобаються ігри, де головне — атмосфера, прочитайте огляд хорору SOMA від Frictional Games, який змушує задуматися, а не лише лякає. Шанувальникам реалістичного погляду від першої особи сподобається матеріал про шутер Bodycam із перспективи нагрудної камери. А для відпочинку від напруги є стаття про світ «Відьмака»: книги, ігри та серіал.
- Кріштіану Роналду - 6 Листопада, 2026
- Outlast - 6 Листопада, 2026
- Надійний супутник кожного туриста – інтернет-магазин Evergo - 4 Листопада, 2026
